Кленовий Листочок

Жив собі на дереві в міському парку звичайний Кленовий Листочок зі своїми братиками та сестричками Кленовичками. Він радів теплому весняному сонечку та легкому весняному вітерцю і нічого не віщувало біди, доки одного дня не відірвав його від любої домівки чорний вітер із величезної заводської труби. На щастя, Листочок не згорів у вогні осіннього багаття, не опинився на звалищі та не потрапив у каламутні води міської річки. Його історія набагато сумніша: цим чорним вітром його занесло у чудове місце, але повітря там було забруднене якимись шкідливими домішками. Кленовий Листочок від того повітря аж пожовтів, але він на це не зважав, бо дуже сумував за своєю сім’єю. Сів на травичку — і заплакав, а з-під трави щось вигукнуло:
— Ой, хто сів на нас?
Маленький Кленовий Листочок злякався і відбіг декілька своїх маленьких кроків, витираючи сльози, здивовано запитав:
— Хто ви?
В один голос вони викрикнули:
— Ми маленькі сестри-роси
День і вечір зустрічаєм.
А сонечко виходить —
Ми швиденько зникаєм.
А ти хто, чужинцю?
Ми тебе не знаєм.
— Я — Кленовий Листочок.
І він почав розповідати свою історію, як сюди потрапив, що дуже хоче повернутися додому. Він запитав: чому в цьому місті ніхто не живе і чому тут таке важке повітря.
Роси розповіли, що колись тут жило багато тварин і росло багато дерев, але всі пішли з цього місця шукати кращого життя, оскільки це повітря погано на них впливало, а деякі хворіли й гинули. А все це через Чорного Ворона, який хоче знищити всю природу. Він виготовив таку речовину, що забруднює повітря, і тому їм дуже важко дихати. Його ніхто ніколи не бачив, оскільки він живе в замку, куди ніхто не наважився зайти, але всі знають його історію: коли той був маленьким, то його батьки загинули від вітру. Ворон сказав: «Я помщуся всій природі».
Із того дня він у своїй лабораторії виготовляв речовину, яка й забруднила атмосферу.
Кленовий Листочок сказав:
— Я піду до замку!
Роси вмовляли не йти, говорили:
— Ти загинеш!
Але все-таки він пішов. Дійшов до замку, відчинилися двері, і він опинився там. Звідусіль було чути дивні звуки і Кленовий Листочок трішки боявся. Ворон напустив на Листочка якусь дивну істоту, схожу на велетенського жука, який хотів його з’їсти. Бідолашний Кленовий Листочок побіг і потрапив у незвичну кімнату. Це була лабораторія Чорного Ворона. Листочок обережно ходив по ній, розглядаючи все навкруги. Побачивши на столі блискучу яскраво-червону книгу, вирішив її розглянути. Гортаючи сторінки, натрапив на звістку про те, що забруднює атмосферу. Побачив запис, зроблений літерами — тут мовилося про протиотруту цього зілля. Але не встиг прочитати, як до кімнати зайшов Чорний Ворон. Побачив Кленового Листочка, дуже розгнівався і почав нападати на нього. Листочок тікав у різні кутки, тому що не міг протистояти такому суперникові. Знеможений Кленовий Листочок раптом опинився на полиці з різним зіллям. Чорний Ворон наближався. Маленький Листочок розгубився, схопив найближчу пляшечку із зіллям зеленого кольору — і вилив на Чорного Ворона. Той упав на землю, а його пір’я стало білого кольору. Кленовий Листочок не розумів, що сталося. Взявши пляшечку, прочитав: «Зілля Добра». Чорний Ворон став добрий, як колись був у дитинстві. Почав виправляти свої помилки і в цьому йому допоміг Листочок. Вони зробили повітря чистим і свіжим, як колись. Усі жителі цього містечка повернулися в чарівний край, що зацвів красою і радістю.
Через колір пір’я і добрі вчинки Чорного Ворона прозвали Білим. Здається, усе налагодилося, але Кленовому Листочку було зовсім невесело: він сумував за своїми братиками та сестричками. Йому дуже хотілося потрапити додому, але він не знав як. Білий Ворон підійшов до Листочка і сказав: «Сідай на мене, я тебе відвезу додому». Вони літали довго, але все-таки знайшли домівку Кленового Листочка. Подякували один одному і попрощалися, як найкращі друзі.
Отже, навіть від однієї людини залежить майбутнє не тільки маленького Листочка, якого вітром носило по світу, але й Планети, що може загинути у Всесвіті, як маленький листочок.